Настройте меню в панели администратора

Фонетика. Частина 1

ЗМІСТ РОЗДІЛУ


 

ФОНЕТИКА ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА

Фонетика (від гр. phone — звук) — розділ мовознавства, у якому вивчається звукова система мови. Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки. Звуки - найменші одиниці мовного потоку, які слугують для побудов складів та фонетичних одиницю вищого рівня. Вони характеризуються такими загальними фізичними ознаками, як сила, висота, тривалість і тембр.

 

На письмі звуки мови позначаються так:

позначення звуків
[a], [с], [д’], [ґ], [дж’], [й], [м], [н]

 

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

В українській мові 38 звуків, які поділяються на дві головні категорії: 6 голосних та 32 приголосні.


 

ГОЛОСНІ І ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосні звуки це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок.

[і], [и], [е], [у], [о], [а]

 

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

голосні переднього ряду [е], [и], [і]
голосні заднього ряду [а], [о], [у]

 

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високогопідняття:

голосні низького підняття [а]
голосні середнього підняття [е], [о]
голосні високого підняття [і], [и], [у]

 

За участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

огублені голосні [о], [у]
неогублені голосні [і], [и], [е], [а]

 

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:

наголошений [і] місто
ненаголошений [і] містечко

 

 

Приголосні звуки це  звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

[б], [п], [д], [д’ ], [т], [т’ ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з’ ], [ш], [с], [с’ ], [г], [х], [дж], [дз], [дз’ ], [ч], [ц], [ц’ ], [в], [й], [м], [н], [н’ ], [л], [л’ ], [р], [р’ ]

 

Приголосні звуки можуть бути:

1. ñ сонорні

ñ шумні (дзвінкі і глухі)

2. губні, язикові та глоткові
3. тверді і м’які
4. свистячі, шиплячі та носові приголосні

 

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні приголосні (від лат. sonorus — звучний) — це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев’ять:

сонорні приголосні [в], [й], [м], [н], [н’ ], [л], [л’ ], [р], [р’ ]

 

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

шумні приголосні
дзвінкі приголосні [б], [д], [д’ ], [ґ ], [ж], [з], [з’ ], [г], [дж], [дз], [дз’ ]
глухі приголосні [п], [т], [т’ ], [к], [ш], [с], [с’ ], [х], [ч], [ц], [ц’ ]

 

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф]
язикові приголосні [д], [д’ ], [т], [т’ ], [з], [з’ ], [с], [с’ ], [дж], [дж], [ц], [ц’ ], [р], [р’ ], [л], [л’ ], [н], [н’ ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
глоткова приголосна [г]

 

За ознакою твердості чи м’якості приголосні розмежовуються на тверді і м’які:

тверді приголосні [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
м’які приголосні [д’ ], [т’ ], [з’ ], [с’ ], [дз’ ], [ц’ ], [й], [л’ ],

[н’ ], [р ]

 

Окремі приголосні за ознакою «м’якість- твердість”утворюють пари:

тверді- м’які приголосні
[д]-[д’ ], [т]-[т’ ], [з]-[з’ ], [с]-[с’ ], [дз]-[дз’ ],

[ц]-[ц’ ], [н]-[н’ ], [л]-[л’ ], [р]-[р’ ]

Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з’являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (м’ эзикл).

 

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

свистячі приголосні [з], [з’ ], [с], [с’ ], [ц], [ц’ ], [дз] [дз’ ]
шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш]
носові приголосні [м], [н], [н’ ]

 

Звук [ґ]

Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

Звуки[ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

  • [г] - гортанний щілинний, глухіший;
  • [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.

 

АЛФАВІТ

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.

Букви — це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту — альфа і бета), або азбукою (від перших двох літер слов’янського алфавіту — аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту — а і б).

Абетка сучасної української мови утворена на основі слов’янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім’ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов’ян і переклали грецькі релігійні книги на слов’янську мову).

Букви в алфавіті мають такі назви:

Аа   а

Бб   бе

Вв   ве

Гг   ге

Ґґ   ґе

Дд   де

Ее   е

Єє   йе

Жж  же

Зз   зе

Ии   и

Іі     і

Її     йі

Йй   й(йот)

Кк    ка

Лл   ел

Мм   ем

Нн   ен

Оо   о

Пп   пе

Рр   ер

Сс   ес

Тт    те

Уу    у

Фф   еф

Хх    ха

Цц   це

Чч   че

Шш  ша

Щщ  ща

Ьь    м’який знак

Юю  йу

Яя    й

32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м’який знак) позначає м’якість приголосних на письмі (кінь, тінь).

За начертанням розділяють такі букви:

  • великі (заглавні, прописні — В, Ж, З, К) і малі (рядкові — в, ж, з, к);
  • друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).

 

Інші графічні знаки

знак графічне позначення приклад
наголос / затéмнення
дефіс - хмарки-лебеді
крапка . Темна ніч. Шлях.
кома , Спить озеро, і ліс, і очерет (Леся Українка).
знак питання ? Чому ж так буває?
знак оклику ! Слава Україні!
тире Це ти
двокрапка : Все: жито, пшениця та овес- разом поспіло
лапки » « «Слухаю»- відповів майор
дужки ( ) Там (він це знав) буяла весна
три крапки Далі буде…

 

 

 

Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ

 

У більшості випадків в українській мові одній букві відповідає один звук, проте є і винятки.

Букви я, ю, є можуть позначати як один так і два звуки.

Два звуки я, ю, є позначають у трьох випадках:

1) коли вони стоять на початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином — [йáблуко]; Єреван – [йеревáн].

2) всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].

3) після апострофа і м’якого знака: здоров’я – [здорóвйа], Мольєр – [мол’йéр]

В усіх інших випадках я, ю, є позначають м’якість попереднього приголосного і транскрибуються наступним чином [‘а], [‘у], [‘е]. Наприклад, «малюють» — [мал’ýйут’].

Букви ї, щ завжди позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд]; щастя – [шчáс’т’а]; Пирогоща – [пирогóшча].


 

СКЛАД. СКЛАДОПОДІЛ

Склад — це частина слова, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
Склад може утворювати один чи кілька звуків, але серед них обов’язково має бути голосний. Саме голосний звук виступає в ролі складотворного (складового) й становить вершину складу. Перед ним і після нього можуть стояти приголосні, які називають нескладотворчими.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! У слові стільки складів, скільки голосних звуків.
Залежно від кількості складів слова поділяють на:
• односкладові: день, ніч, рік, вік;
• двоскладові: вес-на, лі-то, о-сінь, зи-ма’,
• трискладові: снігопад, за-ме- тіль, ві-хо-ла, за-ві-я, бу-ре-вій»,
• багатоскладові: хлі-бо-роб-ство, сіль-сько-го-сподар-ський.
Не поділяються на склади службові частини мови: в, з, і.
У слові визначають наголошений склад (на який падає словесний наголос) і ненаголошені склади (решта).
Типи складів:

  • відкритий — склад, який закінчується на голосний: ті-ло, пле-че, го-ло-ва, ру-ка;
  • закритий — склад, який закінчується на приголосний: щед-рість, від-важ-ний, фут-бол.
  • прикритий — склад, який починається приголосним: ске-ля, гра-ніт, пта-ство, хлі-ба;
  • неприкритий — склад, який починається голосним: а-ле-я, о-ко, і-ко-на, і-де-я, у-зор

    Складоподіл

    При поділі слів на склади треба враховувати:
    для української мови, як і для інших слов’янських, характерне тяжіння до відкритих складів;
    • діє принцип зростання гучності складу: гучність звуків попереднього складу має поступово спадати, а наступного — зростати;
    Примітка. Найгучніші — голосні звуки, далі — в порядку зменшення гучності — со-норні, дзвінкі й глухі приголосні.
    • принцип милозвучності, що зумовлює усунення груп приголосних у межах одного складу.

Основні правила складоподілу
• Приголосний, який стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу: мо-ре, не-бо, ві-тер, хви-ля, па-рус;

  • Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі звуки, то обидва належать до наступного складу:
    ща-стя, ка-штан, рі-чка, пі-джак, не-сти, го-спо-дар;
    • Якщо з двох приголосних перший дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: бе-різ-ка, буз-ко-вий, швид-ко, стеж-ка, глиб-ше, їдь-те.
    • Якщо з двох приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступного складу: ко-смос, ху-до-жник, те-хні-ка, об-рій;
    • Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони належать до різних складів: зем-ляк, бар-ві-нок, чо-тир-ма, сум-но, чер-во-ний;
    • Якщо в слові є подовжені приголосні, то вони можуть належати до одного або до різних складів: по-чу-ття і по-чут-тя, ста-ття і стат-тя, бла-ки-ттю і бла-кит-тю, зу-стрі-ччю і зу-стріч-чю;
    • Якщо між голосними є два або більше приголосних, то сонорні звуки, що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них, — до наступного: май-стер, мор-квя-ний, ми-ло-сер-дний, ком-плекс, а-спі-ран-тці.

УВАГА!
Правила українського складоподілу не завжди збігаються з правилами переносу слів з рядка в рядок, а також із визначенням у слові морфем (найменших значущих частин).

 

Поділ на склади Поділ на морфеми Перенос слова
об’є-дна-ння

пі-діб-ра-ти

сьо-год-ні

об’-едн-анн-я

піді-бр-а-ти

сього-дн-і

об’-єд-на-ння

пі-ді-бра-ти

сьо-го-дні

 


 

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ

Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) — спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.

Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.

В українському мовознавстві використовують такі знаки:

позначка що означає приклад
[ ] знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції [ а ]-голосний

звук;

[ лех’ко ]-так вимовляється слово легко

[ ‘ ] знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос [ вэ дка]

[ дідъ ]

[ ‘ ] знак, що позначає м’якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного [ син’е ]

[ с’н’іг ]

[ ’ ] знак, що позначає пом’якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного [ c’в’ато ]

[ затиш’ш’а ]

[ : ] позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного [ жиет':б ]
[дж]

[дз]

[дз’]

позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз’]; ставиться вгорі над буквою [джэ ра]

[гедз’]

[ я ] [ ї ] позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [я], [ ї] [робъ я]

[мії ]

[ еи ] знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного [ в’ід':ачиетие]

[ засилиена ]

 

Основні правила запису фонетичних транскрипцій:

  • м’який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються;
  • кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками);
  • у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос;
  • у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви.

 

СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ

Більшість букв позначає один звук.

Але буква може передавати і два звуки, напр.:

  • буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];
  • буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].

З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).

Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові — [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м’якості приголосних (люди — л’юди, давнє — д’авн’є), а також два звуки, коли виступають:

  • на початку слова (юшка — йюшка, єдність — йєд’н’іс’т’);
  • на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає — па-ла-йє);
  • після апострофа (в’яне — вйяне);
  • після м’якого знака (портьєра — портйєра).

М’якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).

Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.


 

ТЕСТИ

  1. Укажіть правильний фонетичний запис слова:

А          [молод’іс’т’].

Б          [жинка].

В          [видзвонюйє].

Г          [гаукат’и].

Відповідь А Б В Г

 

  1. У якому рядку всі приголосні глухі?

А          в, р, п, т, д.

Б          к ц, ш, н, з.

В          х, ф, к, п, т.

Г          б, д, з, ц, ґ.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Які з цих слів правильно поділено на склади?

А          Ри-ба, ко-ле-со, ко-жух.

Б          Теп-ло, тінь, де-нь.

В          Кі-не-ць, яскра-во, за-сти-ла-ти.

Г          Ус-міш-ка, кі-но, май-ор.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Як називають письмо, при якому графічний знак позначає окремий звук мовлення?

А          Буквене, або буквено-звукове.

Б          Піктографічне.

В          Ідеографічне.

Г          Ієрогліфічне.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Графема — це…

А          Буква, літера.

Б          Будь-який знак письма, що вже написаний.

В          Символ чогось.

Г          Розділові знаки.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Укажіть співвідношення букв і звуків у слові віддзеркалення

А          12 звуків, 14 букв.

Б          11 звуків, 14 букв.

В          13 звуків, 14 букв.

Г          13 звуків, 13 букв.

Відповідь А Б В Г

 

 

  1. У яких рядках є слова, що записані орфографічно неправильно?

А          Ґноття, ґрунтувати, ґавеня, ґава, ґалактика.

Б          Гума, гармонія, ґудзик, ґандж, ґуля.

В          Гайворон, ґедзь, ґанок, ґирло.

Г          Ґаманець, ґальмувати, ґречний, ґніт, ґлей.

Відповідь А Б В Г

 

 

  1. Укажіть правильне твердження.

А          Алфавіт — наука, що вивчає сукупність букв, розташованих у встановленому по- рядку.

Б          Графіка — розділ науки про мову, що вивчає транскрибування слів.

В          Орфоепія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають на- писання слів згідно з усталеними нормами.

Г          Правопис — правильне написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Укажіть правильне твердження.

А          Фонетика — наука, що вивчає правильну вимову слів та сукупність букв, розташо- ваних у встановленому порядку.

Б          Орфоепія — розділ науки про мову, що вивчає транскрибування слів.

В          Орфографія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

Г          Графіка — правильне написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Укажіть рядок, де правильно подана характеристика складів слова твердо.

А          [твер] — прикритий, закритий, наголошений; [до] — відкритий, закритий, ненаго- лошений.

Б          [твер] — прикритий, закритий, наголошений; [до] — прикритий, відкритий, нена- голошений.

В          [тве] — неприкритий, відкритий, наголошений; [рдо] — прикритий, закритий, нена- голошений.

Г          [тве] — неприкритий, закритий, наголошений; [рдо] — неприкритий, закритий, не- наголошений.

Відповідь А Б В Г

 

  1. Укажіть правильну послідовність літер.

А          Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Й.

Б          Г, Ґ, Д, Е, Ж, З, И, І, Ї, Й.

В          Г, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Ї, Й.

Г          Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Ї, Й.

Відповідь А Б В Г

 

 

 

ІІ. Установіть відповідність термінів та їх тлумачень.

 

1.

1. Алфавіт

2. Графіка

3. Літера

4. Знак м’якшення

А. Літера, що не позначає звука.

Б. Сукупність літер, розташованих у певному порядку.

В. Розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мовлення.

Г. Писемний або друкований графічний знак для позначення на письмі звуків.

Ґ. Розділ мовознавства, що вивчає систему усіх рукописних та друкованих знаків, за допомогою яких передаються звуки на письмі.

 

А Б В Г Ґ
1
2
3
4

 

 

1. Орфограма

2. Орфографічне правило

3. Орфографія

4. Орфографічні норми

А. Коротка рекомендація для певного способу написання.

Б. Написання, яке відповідає певному орфографічному правилу.

В. Розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови.

Г. Сукупність орфографічних правил, що визначають передачу усного мовлення на письмі.

Ґ. Розділ мовознавства, що вивчає систему загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.

 

А Б В Г Ґ
1
2
3
4